Історія мого старого друга – мого села. Золочівщина мальовничий край, у якому є багато цікавих місць із не менш цікавою історією. Особливо можна виділити невеличке село Бортків, яке розташоване на північний захід від Золочева. Перша згадка про Бортків була ще у 1442 році але, без сумніву, воно виникло ще на кілька століть раніше. Саме село знаходиться над річкою Гологірка, а також її притокою річкою Вовкова, яка ще 100 років тому називалася Солотвина, можливо це тому, що колись солотвинами називали мочаруваті5 місця.
Тут колись мешкало первісне поселення Бориславів двір і в процесі історичного розвитку виник простіший варіант для назви поселення Бортків двір, а згодом іще простіший – Бортків. Основна версія назви села говорить про рід занять поселенців – бортництво(бджільництво).
Навколо Борткова лежать орні поля, лісів вже в цій околиці немає. А трохи ближче на відстані від села 3 кілометри знаходиться горб, який називають Козацьким. Про це існує легенда, яку розказав мій односельчанин Кіра Іван, про те що коли була війна, неподалік села ближче до Дубин, у битві помер полководець і його тіло закидали козацькими шапками і з часом його тіло поросло травою і утворився горб. Який вважали символом вірності українців. Цей горб здіймається до 257 метрів над рівнем моря.
 
А ще недалеко від цього місця стояв великий камінь на, якому були зображені язичницькі символи. Але селяни вирішили його закопати цю пам’ятку давньої слов’янської релігії. Але колись давно, як розказувала моя мама Сидорко (Свищ) Надія Петрівна, що поля на заході були зайняті великим лісом, який біля самого села переростав у сад. Але майже усі дерева лісу були зрізані і постачалися до Львова, як сировина. Через це населенню стало складно жити, адже ліси у ті часи мали дуже велике значення для сільського господарства. Також приблизно на 100 метрів від Дубин у сторону Глинян розташоване невеличке цікаве місце Гарбузове. А цікаве воно тим що колись,як розказувала моя мама Надія , яка дізналася від своєї мами Свищ Марини Йосафатівни, про те що там колись жив Пан Гарбуз до якого ходили селяни працювати на землі. А ще ближче до села знаходилися окопи, у які жителі села закопували мертву худобу. Після цього це місце почали називати «окописка». З міста Глиняни через Бортків йшла воєнна дорога, з боку цієї дороги росли чотири липи. Зі слів моєї бабусі, зрозуміло, що там була криниця. І за часів польського правління вона була засипана австрійською зброєю, а на цьому місці було встановлено пам’ятник «Святому Яну Непомуку»(покровитель подорожуючих). На сьогоднішній день в селі залишився пам’ятник святому Яну і лише одна липа, які є живими свідками цієї історії. Є місцевості болотянисті і для їхнього осушення робили дринажі3.
А на протилежному боці села був великий фільварок10, який орієнтувався на виробництві збіжжя4. Цей фільварок з’явився приблизно в 1680 році. Вести господарство у ті часи було складно саме через те, що були часті татарські навали. На початку XVIII століття Галичина була ареною бойових дій. Не минуло це і мого села, нагадуванням про ці події є вулиці Ріжна(де нібито відбулася велика різанина) і Королева(проїжджаючи через село зупинився Ян Казимир).
 
Церква села Бортків з прадавніх часів була основним фактором духовного життя села. Існуюча дерев`яна церква Вознесіння Христового збудована в 1767 році, за кошти громади з вільхового дерева стояла на дубових підвалинах. Була покрита гонтом, всередині мала дерев`яну підлогу. Очевидно, що посвячував її єпископ Антін Ангелович, бо ще на початку XX ст. в церкві був антимінс1, виданий ним 1768 року. Біля церкви стояла дерев`яна дзвіниця з чотирма дзвонами. У 1876 році церкву всередині розмалювали. У 1901 році біля неї вже стояла мурована дзвіниця з п`ятьма дзвонами. У цьому ж році до бабинця2 церкви прибудували присінок7, адже вона не вміщала усіх парафіян. З мурованої дзвіниці у 1915 році московське військо хотіло забрати дзвони, але селяни змогли вчасно їх заховати. У мирний час вдалося знайти тільки два великих, а один великий і два малих ще досі не можуть знайти. На прицерковній території збереглися старі кам`яні хрести і надгробні пам`ятники. Також в селі були дві каплички, які спочатку стояли в центрі села, тодішнім центром була криниця під назвою «Калдуб» у якій була найсмачніша вода в селі, отже одну капличку перенесли на кладовище, а другу забрали і куди потім її поставили, уже не було відомо.
В 1934 році було відомо, що в Борткові було аж три читальні – українська, москофільська, польська. А також дві кооперативні крамниці – «Просвіта» і «Суспільство ім. М.Качковського». Була ще й жидівська крамниця. Ще в 1873 році в Галичині виникло москофільство, і на основі цього будували москофільські читальні. Одна з таких читалень була в Борткові. Такі читальні створювали, тому що відбувалися народні рухи проти Російської Імперії. Народ своїми силами намагався підсилити ідею відродження незалежної української держави і українського народу. Люди почали популяризувати козацтво - носили високі шапки і співали коцьких пісень. І тому москофіли намагалися придушити в українців їхню силу волі. Через це Російська Імперія таємно підтримувала москофілів. Після I Світової війни інформацію про читальню не знайшли. Але було відомо, що селяни читали газети: «Русское Слово», «Русская рада», «Посланник».
Читальні товариства «Просвіта» були тими рушіями, які вели наше селянство по шляху національного відродження. Саме у читальнях селяни могли дізнаватися про політичні ідеї і також тут навчилися основ самоурядування. Матеріали читальні в архівах становлять тільки 25 аркушів паперу. З них випливає, що читальня в Борткові була заснована 2 лютого 1930 року, але копія про заснування десь загубилась. Також було відомо про те, що в 1931 році читальня мала вже 94 книги в бібліотеці. Список цих книг зберігся в архівних матеріалах. На теперішній час в Борткові працює одна сільська бібліотека.
 
У 1960-1966 роках у селі був маленький клуб в якому збиралася молодь для прослуховування популярної ще тоді музики і для перегляду кінофільмів. У ньому святкували свята і робили невеличкі концерти. У 1967 році у селі збудувано новий клуб, Дім просвіти, у якому організовували святкування Шевченківських днів, приїжджав український хор імені Григорія Верьовки, виступав хор села та учнів школи.
В давні часи освіта починалася від науки в дяка, в якого діти навчалися рахувати, молитися, а також читати церковні книги. Ті школи були нерегулярними і їхня діяльність залежала переважно від суб’єктивних факторів. Школи мали бути недалеко від церкви і перебувати під опікою церковних діячів. Невідомо, коли в Борткові з’явилася перша дяківна школа, але є відомості що 25 жовтня 1762 року вже була школа на подвір’ї священника. Вона була влаштована в старій парафіяльній хаті і там жив дяк. Школа була так званим мостом, який відкривав українським дітям дорогу до кращого і освіченого життя.
З 1826 по 1939 роки вчителями були: о.Андрій Білоруський, Василь Старосельський, Григорій Нос, Кароліна Гайслер, Емілія Нос, Марія Десницька, Ян і Емілія Цапіви та Вероніка Мальківна. В лютому 1857 бортківська школа була систематизована. При цьому громада зобов’язувалася забезпечувати вчителів по 3 сяги9 дров, кожному для опалювання. Спочатку школа була малоефективною.
Але з часом громадська рада 1 жовтня 1868 року затвердила в школі навчання українською мовою. І кількість учнів стала зростати, адже українська мова була для них своєю. Працювати в школі було важко. Навчання тривало приблизно одного-двох років. Так було тому, що приміщення школи було невелике. І тому вчителі працювали у дві зміни і відповідно один клас ділили на дві групи, коли одну групу навчали читанню, то іншу навчали писанню, а потім навпаки. В зв’язку з тим, що в селі постійно зростала кількість дітей, у 1888 році, в одному класі уже навчалося 179 учнів, а у 1895 – 220 учнів. У 1949 році директором школи був призначений Сірий Іван Андрійович, з 1950 – Кушнір Адам Ілліч, потім Колісник Михайло Олександрович. У 1956 році директором школи призначений Ярош Іван Іванович , за якого у 1967 році було збудовано нове приміщення школи на 250 місць. У 1969році призначено директором школи Бродецького Анатолія Миколайовича, в 1977 році –Бродецьку Ольгу Степанівну, в 1984 році – Старосельську Олесю Вікторівну. У 2005 році школу очолив Попадюк Ігор Федорович. На початку 2015 року директором школи став Кутянський Степан Мар’янович. Школа продовжує розвиватися у кращому напрямку.
 
Бортків завжди є гарним і затишним у будь-яку пору року і у будь-який час.
                
Виділені слова
1.Антимінс - посвячена хустина із зашитою частинкою мощів святих на престолі в православних церквах. На антимінсі звершується під час св. Літургії таїнство Євхаристії. Без антимінса не можна служити св. Літургії.
2.Бабинець - одна з трьох частин тридільного храму, входить у канонічну, тридільну систему планування православного, переважно дерев'яного храму — бабинець, нава, вівтар.
3.Дринаж – спосіб осушування ґрунту за допомогою підземних труб, дренажних канав і каналів, а також система осушувальних підземних труб, канав і каналів.
4.Збіжжя - група рослин зокрема родини злаків, гречкових і амарантових, які вирощують для отримання зерна, що використовують для їжі. До числа хлібних зернових культур входять круп'яні культури.
5.Мочаруваті - мокрі місця у вигляді струмка.
6.Нави - поздовжня або поперечна частина простору монументальної споруди, що розташована між рядами колон, стовпів, арок або між зовнішньою стіною та поздовжньою колонадою або аркадою.
7.Присінок – прибудова до бабинця в церкві або в хаті.
8.Ризниця - місце у вівтарі або окреме приміщення при християнському храмі для зберігання богослужбового вбрання священнослужителів.
9.Сяги – міра виміру маси
10.Фільварок - у Польщі, Литві, Україні та Білорусі у 14-19 століттях панський сільськогосподарський хутір, багатогалузеве господарство, орієнтоване на виробництво збіжжя на продаж. За панщини у фільварках використовувалася праця кріпосних селян, пізніше — наймана.
Учениця 9 класу Сидорко Андріана
|
